Шийківка

Походження назви села   

Топонім Шийківка усталився з 50-х рр. ХХ ст., до цього ж часу село, а ще раніше слобода і хутір офіційно йменувалися Шейківка. Назва Шийківка зазначена у всіх післявоєнних довідниках адміністративно-територіального поділу, але, як буде показано нижче, вона є лише спотвореним варіантом справжньої історичної назви "Шейківка”. Спрощений розмовний варіант історичної назви поступово закріпився офіційно і став нормою. Що цікаво, і зараз топонім Шейківка час від часу вживається, навіть офіційно, але, як це не дивно, здебільшого тільки російською мовою – "Шейковка”. Прикладом цього є російськомовні телефонні довідники Борівського району, розклад руху автобусів на автостанції, обидва видання "Історії міст і сіл…” та інше. В XIXст. паралельно з назвою Шейківка вживався топонім Котов хутір. З документів видно, що у XVIII ст. це були два сусідні хутори, які пізніше злилися в один населений пункт. Слід зазначити, що сучасна Шийківка, крім цього, включає в себе ще ряд хуторів, які здебільшого в 1-й пол. XX ст. злилися з нею.

Хутори Шейківка (Шейнін) і Котов у 80-х рр. XVIII ст. належали військовим обивателям (тобто колишнім слобідським козакам) слободи Гороховатки. Так, у "Ведомости к Генеральному плану Купянского уезда по состоянию на 1785 год…” серед інших хуторів слободи Гороховатки бачимо "…Котов – на левой речки Боровой, а яра Борового на правой сторонах…, Шейнин – на правом берегу речки Боровой… Поселены для одного только скотоводства.”

Обидва топоніми – Шейнін або Шейківка та Котов – відантропонімічного походження. І сьогодні прізвище Шейко є серед найбільш поширених у Шийківці, Боровій та навколишніх селах. Як ми бачимо за метричними книгами та "Исповедальными росписями” Борівської та Шейківської церков у ХІХ ст., прізвище Шейко було ще більш поширеним і входило в десятку найбільш часто вживаних. Дещо меншою мірою, але подібне і з прізвищем Кот (варіант – Котко), від якого пішла назва Котова хутора. Щоправда, порівняно з ХІХ ст. зараз прізвище Кот (Котко) різко знизило свою частотність. Що цікаво, в усіх документах ми зустрічали тільки прізвище Шейко і жодного разу Шийко, тобто це ще раз підтверджує, що історична назва села – Шейківка і походить вона від прізвища засновника Шейка.

Місцева жителька, вчителька Г. Полтавцева, в післявоєнні роки збирала серед старожилів Шийківки відомості про минуле села. Ось що вона розповідала про заснування рідного села на сторінках райгазети у 1970 році: "В 1774 році після російсько-турецької війни і укладення Кючук-Кайнарджійського миру… за героїзм, проявлений у боротьбі з турками, царський уряд надав вільному козаку Роману Шийку право поселитися на території сучасного села. Звідси й пішла назва села. Услід за ним прибули поселенці Калюги з Гороховатки, Синицькі з Підлиману, Колісник, Білай і Мовчан з-під Райгородська, де вони були кріпаками у пана.”

Крім двох зазначених хуторів (Шейнін і Котов), у 80-х рр. XVIII ст. на території сучасного села Шийківка існувало ще ряд хуторів. Ось як їх описує "Ведомость к Генеральному плану Купянского уезда по состоянию на 1785 год…”: "Хутор Кишинской Осиповской подпрапорщика Осипа Семенова сына Кишинского. Число дворов – 8. Число душ - 26 мужеска, 30 женска. Пашенной земли –180 дес., сенного покосу – 1070 дес., под поселением – 8 дес., неудобных мест – 10 дес., итого- 1269 десятин. Лежит на правом берегу речки Боровой и по обе стороны яра Волчьего и от него отвершков. В том хуторе дом господский деревянный и при нем сад иррегулярный с плодовыми деревьями. Сии плоды собираются для господского дома. А дачею простирается по обе стороны показанной речки Боровой, и от нее одиннадцати отвершков яров Волчьего, и от него осьми отвершков Черенушного, и от него двух отвершков. Показанная речка против селения и дачи в летнее жаркое время в самых мелких местах глубиною бывает чверть аршина, шириною одна сажень. В ней рыба: окуни, пескари, ерши и гольцы. Уловленная из оной употребляется для господского дома. Вода в речке для употребления людям и скоту здорова. Земля грунт имеет черноземный с песком. Из посеянного  на нем хлеба лучше родится рожь, пшеница и овес, а прочие семена средственны. Сенные покосы против других жительств травою худшие. Подданные черкасы состоят на господском изделье: земли на помещика обрабатывают сто десятин, а затем остальную землю запахивают на себя. Женщины сверх полевой работы упражняются в домашнем рукоделии: прядут лен-поскан и овечью шерсть, ткут холсты и сукна для своего употребления.

Хутор Боровой – прапорщицы Марии Игоревой дочери Грековой. Число дворов – 3. Число душ – 10 мужеска, 10 женска. Пашенной земли – 10 дес., сенного покосу – 236 дес., неудобных мест – 3, под поселением – 1 дес., итого 250 десятин. Лежит на левом берегу речки Боровой, а дачею простирается по обе стороны показанной речки и от нее трех отвершков. И та  речка против селения и дачи в летнее жаркое время в самых мелких местах глубиною бывает в шесть вершков, шириною – одна сажень с половиною. В ней рыба: окуни, налимы, плотва, пескари, ерши и гольцы. Уловленая из оной употребляется того хутора жителями. Вода в речке для употребления людям и скоту здорова. Земля грунт имеет черноземный. Из посеяного на нем хлеба лучше родится рожь, пшеница и просо, а прочие семена, також и сенные покосы, травою против других жительств средствены. Подданные черкасы состоят на господском оброке и платят госпоже ежегодно с каждой души по два рубли и по пятидесяти копеек. Женщины сверх полевой работы упражняются в домашнем рукоделии: прядут лен-поскани овечью шерсть, ткут холсты и сукна для своего употребления, а отчасти и на продажу”.

У XIXст. хутір Боровий в офіційних документах іменується вже "Верхне-Боровый”, "Верхне-Боровской”, "Верхний-Боровой”та Верхня Борова. Це пояснюється,  мабуть, тим, щоб вирізнити цей хутір від подібних топонімів, які лежали поруч: хутір Борівський (інша назва – Клеменників) – розташовувався поруч з Шейківкою; слобода Борова; хутір Посьолок Боровий (Борова); хутір Борівський (інша назва – Підлиман) та ін.

Десь із середини XIX ст. серед місцевого населення хутір Верхня Борова став називатись Монтівка. Ця назва згодом закріпилась і офіційно вживалась паралельно з топонімом Верхня Борова аж до 1967 року, коли це село було приєднано до села Шийківка.

Крім цих хуторів, поруч з Шийківкою був хутір М’ясниківка. Ось як пояснюють походження назв Монтівка і М’ясниківка місцеві старожили: "В хутір Верхня Борова, який примикав до Шийківки, першим переселився кріпосний селянин пана Монтика з Лиманської місцевості (нині Зеленогайське відділення радгоспу "XX-річчя Жовтня”) Іван Трохимович Мальований. Все населення Шийківки було вільним, а жителі Верхньої Борови – закріпачені паном Монтиком, через що й пішла сучасна назва хутору: Монтівка… Крім панів, у селі жили також багаті мужики, куркулі. Один з них – М’яснов – мав м’ясобойню, млин…”.

Походження топоніма Кишинсько-Осипівський самоочевидно – від імені і прізвища його власника у XVIII ст. підпрапорщика Осипа (Йосипа) Семеновича Кишинського. З початку XIX ст. цей хутір вже називається Осипівка, а з 2-ї половини XIX ст. – Осинівка. В цей час у офіційних документах поруч згадуються два хутори Осинівка. Так, наприклад, у 1896 р. були хутір Осинівка Перша (5 дворів) і хутір Осинівка Друга (13 дворів), які належали до Гороховатської волості. У 1-й пол. XX ст. хутір Осинівка злився з хутором Верхня Борова.

Таким чином, сучасне село Шийківка складається з ряду хуторів (Шейківка, Котов, Осипівка, Верхня Борова), які виникли у 70-80-х рр. XVIII ст. Перші два хутори були вільними і належали колишнім козакам слободи Гороховатки, а два останні – приватновласницькі – належали поміщикам. Назви хуторів Шейківка (Шийківка), Котов, Осипівка, Монтівка, М’ясниківка мають відантропонімічне походження, а Верхня Борова – від гідроніма річки Борова, у верхів’ях якої він знаходився.