Шийківка

Село Підлиман виникло в середині XVIII століття. Недалеко від перших поселень з Борової в Піски і далі проходив торговий шлях, на якому була побудована корчма. Тут, недалеко від корчми поселилися перші поселенці хутора Нужнівка – Білики, які переїхали з Сенькового. Місцевість навколо озера Лиман була придатною для ведення сільського господарства, а в озері водилося багато риби. В північно-західній стороні ріс густий сосновий ліс, а недалеко проходив торговий шлях. Таке вигідне положення і стало причиною заснування тут поселення. За переказами першими поселенцями села Підлиман були Матвієнки. Село розсоталось і з’єдналось з хутором Нужнівка, який увійшов до його складу.

Жителі Підлиману були вільними селянами, село не було кріпацьким. Недалеко від села, за 2-3 км, знаходились економії поміщиків Сикмана, Барабаша, Удовенка, Яременка. В них було до 300 гектарів землі, до 50 корів, вівці. Вони держали до 40 осіб наймитів. У поміщика Сикмана була ще цегельня на тому місці, де нині розташована МТФ№2.

Поміщицькі землі займали до 1000 десятин. Заможні селяни мали 12-15 десятин, середняки – по 5-6. Були й безземельні селяни. Найбільш родючі землі були в руках поміщиків. Повинності селяни платили грішми на користь держави. Розмір повинностей залежав від розміру земельного наділу від 5 до 12 карбованців.

Становище наймитів у поміщиків було тяжке. Жили в дворі поміщика в брудному тісному будинку. Працювали по 14-16 годин на добу. Наймалися до поміщика на сезон. Оплата була низькою – за 3-4 місяці отримували 1,5-2 карбованці, а більшість селян працювали за сніп.

Після повалення царської влади в селі почалася боротьба за поміщицьку землю, запалали маєтки поміщиків. Так був спалений маєток Сикмана. Селяни громадою йшли до поміщика і організовано ділили землю. Волів та корів роздавали бідноті. Пройшла перша чутка про більшовиків. В сусідніх селах – Піски, Гороховатка, Борова організовуються перші бойові революційні загони. Але разом з цим організовуються і контрреволюційні групи «гайдамаки-терористи» та різні банди. В селах з’являються окупанти – німці. Вони накладають на населення різні контрибуції і вивозять до Німеччини. Місцеве населення разом з бойовими групами веде уперту боротьбу з окупантами. «гайдамаками» і бандами. У другій половині 1918 року деяка молодь села (Безкровний Петро, Калінін Олександр, Білик Петро) ідуть добровольцями в Червону Армію. Інші, як наприклад, Калінін Андрій, вступають в загони по боротьбі з бандитизмом за встановлення радянської влади на селі. Частину 1918 та 1919 року село тероризують денікінці, махновці, які вбили уповноваженого Куп’янського ревкому Євдокимова.

З розгромом цієї наволочі в селі наступає полегшення. Встановлюється радянська влада. Першим головою сільради був обраний Синицький Прокіп, майно якого було спалено куркулями.

В 1922 році закінчилася громадянська війна і в селі остаточно утвердилася влада рад. Почався так званий НЕП. На селі з’являються нові багачі і міцніють старі. Так тягнеться до 1930-32 років, коли багачів почали утискати. Почалася колективізація. Звичайно, куркульство чинило опір, але спершу «сози», потім сільгоспартілі зламали їх опір і забрали їх майно та реманент і колективи. На селі з’являється перший трактор. З’явилися МТС, нові люди – трактористи, механіки, агрономи. Сільське господарство стає передовим, механізованим. Люди стали жити заможніше, культурніше.

Перша комсомольська організація була створена в 1930 році. В ній було 6-7 чоловік. Коли розпочалася колективізація, сільрада з своїм громадським колективом спиралася, головним чином, на комсомольців. При створенні колгоспу правління теж спиралося на комсомольську організацію.

Партійна організація була створена в 1933 році з окремих товаришів, які вже до цього були партійними. Потім стали вступати в партію і рядові колгоспники. Робота першої парторганізації була направлена, головним чином, на зміцнення колгоспу та остаточну ліквідацію куркульства на селі.

Відбудова і розвиток народного господарства

Все населення Підлиману енергійно приступало до відбудови народного господарства. Збільшились посівні площі, підвищились урожаї. Між містом і селом була організована взаємодопомога. Село допомагало місту. Сільськогосподарськими знаряддями: боронами, плугами, косарками, сівалками, бричками.

В 1928 році були створені перші ТСОЗи, які проіснували до 1929 року. Вони були розміщені на землях куркулів та поміщиків: Кравцова, Барабаша, Сикмана. Ініціатори створення ТСОЗи був Синицький Максим Гнатович. В 1929 році була створена в селі перша артіль, яка мала назву «Перша Підлиманська». Вона була розміщена на землях селян цього села та землевласників: Сикмана, Барабаша. Кравцова. Ініціатором створення артілі «Перша Підлиманська» був Герус Мусій Петрович.

В 1930 році був створений колгосп «Заповіт Леніна». До складу якого ввійшли артілі «Перша Підлиманська», «13-річчя Жовтня» хутора Нужнівка та колгосп села Павлюківка. Цей колгосп існував до 1933 року.

В 1933 році було проведено розукрупнення колгоспу. Із його складу утворилися колгоспи: «13-річчя Жовтня», колгосп ім. Фрунзе (село Павлюківка), а в селі Підлиман залишився колгосп першої назви «Перша Підлиманська».

З розвитком сільського господарства ширився стаханівський рух. В колгоспі відзначалися кращі люди – стахановці, які самовідданою працею боролися за вирощування високого врожаю зернових і технічних культур, в ці роки особливо відзначалися Вовк Федора Єпіфанівна, Галицька Парасковія Микитівна, Синицький Семен Трохимович. Синицький Герасим Матвійович, Синицька Наталія Димидівна та інші. З розвитком колективного господарства в селі виникла потреба ліквідувати неписемність та малописемність. Для цього були створені так звані групи ліквідації неписемності.

В перші роки колективізації помітно розвивалася культура села, але не вистачало приміщень, де можна було б розгорнути культурно-масові роботу. В той час вогнищем культури була хата-читальня і червоний куточок. Незабаром був побудований клуб, де демонструвалися «німі» фільми, виступала художня самодіяльність.

Добробут жителів з року в рік покращувався. Колгоспники одержували на трудодні в достатній мірі хліба, грошей. Широкого розмаху набрала торгівля в селі. Населення значно краще забезпечувалось одягом, взуттям, меблями. Люди стали жити краще, заможніше. Але мирній праці перешкодила війна…

Роки війни

З перших днів Другої світовій війни жителі села приймали активну участь в обороні країни від фашистських загарбників. Велика група жителів була відправлена колгоспним транспортом під місто Чернігів для спорудження там оборонних укріплень. Їхали туди здебільшого жінки, в яких було вдома з ким залишити дітей, або молоді дівчата, не зв’язані сім’єю. З Чернігова вони відступали разом з частинами Радянської армії. На всьому шляху відступу допомагали солдатам будувати оборонні укріплення, прали солдатам білизну, готували їжу. Так і повернулись в рідне село.

Жителі села були направлені для будівництва оборонних укріплень під Сватове, Конотоп, Святогірськ. Дніпро. Руками молодих молоді, жінок та дітей було споруджено протитанковий рів, який нині затоплений водами Оскільського водосховища – між селами Нижче Солоне та Жовтневе (хутір Нужнівка). Такий же рів жителі села, особливо молодь, допомагали споруджувати в Радьківці (нині затоплена водосховищем). Копали окопи в лісі в селі Підлиман та Жовтневе. І сьогодні можна побачити сліди цієї роботи. Окопи, ескарпи, контрескарпи, залишки бліндажів до цього часу залишилися. Жителі села допомагали копати окопи та укриття для автомашин по дворах та городах, маскуючи ці машини. Велика група молоді працювала на будівництві шляху від міста Ізюм до Гороховатки. Жителі села приймали участь в будівництві аеродрому поблизу Новопланотовіки.

Як і всі радянські люди, жителі Підлиману хотіли швидкої перемоги над загарбниками. Тому вони допомагали, чим могли. Всі одностайно підписувались на військову позику, здавали гроші на танкову колону. Так, житель села Підлиман Барабаш Федір Андрійович пошив для солдатів 250 теплих шапок із старих шинелів та одіял. Він же шив солдатам і офіцерам інший теплий одяг. В глиб країни були евакуйовані сім'ї комуністів. Евакуація почалася 22 червня 1942 року. В цей день у лісі, що прилягає до села Підлиман. Було виявлено німецьку розвідку. До евакуації все було підготовлено, а тому, коли було виявлено розвідку через годину почалась евакуація. В цей час стали частими нальоти німецьких літаків, які бомбардували станцію Переддонбасівська, але самих німців в Пілдимані не було. Боїв на території села також не було. Звільнення села прийшло разом зі звільненням всього Борівського району 2 лютого 1943 року.

В період війни в селі було багато евакуйованих. Люди ховалися в погребах, в сараях, на горищах. Допомагали їм всім, чим могли. Ділилися їжею, одягом, всім необхідним. Але жили в селі вони не довго. За наказом німецького командування всіх евакуйованих відправили за місцем проживання. Евакуйованих з Підлиману також завернули з під Міллерово, де дорогу перерізав німецький десант.

На липень 1941 року чоловіків в селі майже не залишилося. Підходив час сінокосу. Жінки вперше взялися за коси. Державний план поставок сіна було виконано. Почалися жнива. Люди вдень і вночі працювали. Працювали навіть діти – підносили воду, збирали колоски. А врожай того року видався на диво. Косами, а тим більше жінкам, в строк було важко зібрати. Було полагоджено кілька косарок, в яких запрягали корів. весь інвентар лагодила Канцідайло Євдокія Костівна, мати чотирьох малих дітей. Робота в полі починалася тільки починало сіріти і до смерку. Транспорту не було і доводилось ходити пішки за 10-13 кілометрів. Та ще й власникам корів доводилось вночі пасти їх, так що відпочивати доводилось не більше 2-3 години. Молодші й сильніші жінки косили косами, скидали з косарок, старші в’язали, а підлітки складали снопи в копи. Люди розуміли, що їх праця, хліб потрібен для фронту, для перемоги. Урожай був зібраний вчасно. Колгосп в 1941 році одержав перехідний червоний прапор області і премію в 25 тисяч карбованців.

Настала осінь. Почалася сівба озимини. Сівалок не вистачало. Доводилось сіяти руками. Але й з цим упоралися. Необхідно було будувати тваринницькі приміщення. Частина робочих рук стала вільною. Почалася заготівля лісу. По ліс їздили далеко, коровами. Плотниками працювали жінки, якими керував Вакула Савелій Васильович.

За час окупації колгоспники не хотіли працювати на загарбників. Тому поля запустіли, заросли бур’янами. Після визволення села почалася відбудова і колгоспу. Колгоспної худоби не було зовсім. Почали контрактувати в колгоспників і службовців телят. З МТС прислали 2 трактори. Працювали на них дівчата. В кінці 1944 року Барабаш Ф.А. був відкомандирований в Сибір по коней. Він привіз звідти 25, а згодом ще 12 коней. До війни в колгоспі почали будувати цегляну конюшню. Її добудували і розмістили там коней. Працювати стало легше. Колгоспники підлиманської артілі зібрали подарунки для поранених. І під Новий рік колгоспниці Кальченко Віра Федорівна, Терентій Олександра Василівна, Нужна Поліна Федотівна – їх виділило правління колгоспу як кращих трудівниць, доставили ці подарунки в госпіталь міста Харків.

В 1945 році в село почали вертатися чоловіки – велика допомога для господарства колгоспу. 9 травня багатьом колгоспницям села Підлиман були вручені медалі «За доблестный труд в великой Отечественной войне».

Відбудова та розвиток народного господарства

За період війни господарство колгоспу зазнало великої руйнації. Села було не впізнати. Майже всі будинки перебудовані. Вулиці стали прямі й красиві. Обсаджені деревами. Відбудовано ферми, зведено нові приміщення. Побудовано новий сільський клуб на 500 місць, два бригадних клуби, нову восьмирічну школу і початкову в селі нижня Журавка. Побудовано двоє дитячих ясел, побуткомбінат, два магазини, тракторну бригаду, гараж для автомашин, птахоферму, млин. В колгоспі є три електростанції, водопровід, ведеться будівництво високовольтної електромережі. Робітники села взяли активну участь у відбудові свого села, у розвитку колгоспного господарства, в піднятті врожайності сільськогосподарських культур. За трудовий героїзм орденами і медалями нагороджено 30 осіб. А в 1965-1966 роках лави орденоносців поповнили – Чигрин Сергій. Алещенко Олексій, Нужна Поліна, Петренко Мотря, Синицький Петро.

У відбудові і розвитку народного господарства брали участь і робітники інших республік СРСР. Так, колгосп одержував будівельні матеріали, худобу, посівний матеріал з Російської РСР. Після вересневого Пленуму ЦК КПРС 1953 року всі свої сили працівники села направляли на розвиток сільського господарства, на зміцнення колгоспу. Велика увага приділялась правильному використанню землі, правильній сівозміні, внесенню добрив, плануванню, поліпшенню порідності худоби. Значно підвищились надої молока, настриг шерсті з овець, несучість курей, підвищились врожаї зернових та технічних культур. Значних успіхів добилися овочівники. Великий дохід дає колгоспний сад. Приділяється увага добору і укріпленню колгоспу кваліфікованими кадрами. В колгоспі працює чотири агрономи, зоотехнік, три ветлікаря. Є дві бригади комуністичної праці, 27 ударників. Значно зріс добробут населення.

Населення села Підлиман за даними 1963 року складало 1540 осіб на 578 дворів.