Шийківка

      28 лютого 1987 року на сторінках газети «Трудова слава» (№26) вийшов розгорнутий матеріал присвячений 70-річчю Великого Жовтня «Запрошуємо у ювілейну подорож: адреса четверта – колгосп «50-річчя Жовтня». Матеріал містить опис діяльності галузей господарства та соціальної сфери села, який давали самі його працівники та жителі села Шийківка.

ЦИФРИ І ФАКТИ

Село Шийківка – центр колгоспу «50-річчя Жовтня», розташоване у семи кілометрах від райцентру. Дворів 273. Населення – 696 чоловік.

      В селі є восьмирічна школа на 192 учні, Будинок культури на 200 місць, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, ясла-садок, АТС, чотири магазини.

      Чималий загін трудівників села нагороджено орденами і медалями за добрі успіхи в праці. Серед них В.І. Скрипка, кавалер ордена Трудового Червоного Прапора і ордені Жовтневої революції О.М. Кравцов та О.Г. Шишкін кавалери орденів «Знак Пошани».

      В роки Великої Вітчизняної війни 189 жителів села загинули в Боротьбі з фашистськими загарбниками, їх імена записано на меморіальних дошках на братській могилі в центрі села. Де поховані воїни-визволителі Шийківки.

      Колгосп «50-річчя Жовтня» має 4230 гектарів землі, із них 3112 гектарів орної. Господарство спеціалізується на вирощуванні  нетелів, розвинено тут також молочне тваринництво і виробництво зерна.

      Партійна організація колгоспу налічує 45 комуністів і 2 кандидати. Комсомольська – 24 комсомольці.

ЗАВІДУЮЧОГО ВИБРАВ КОЛЕКТИВ

Тривалий час на МТФ №3 панував безпорядок. Неодноразово працівники прямо висловлювались, що у них немає керівника. Просто є людина, яка лише займає цю посаду.

Того дня на чергове підбиття підсумків роботи за декаду на збори прибули голова правління колгоспу А.І. Гомон, секретар парторганізації В.І. Ворона.

Обстановка склалась тривожною. Тваринники вимагали від керівництва колгоспу виборів нового завідуючого.

Від парторганізації колгоспу їм запропонували кандидатуру М.П. Лютого, який до цього працював начальником цієї ж третьої дільниці. В списки для голосування було занесено прізвище і Ф.І. Шепілова – нинішнього керівника МТФ №3.

– А у нас ще є одна кандидатура, - сказала доярка Світлана Паляничко, - ми пропонуємо занести в список механізатора Сергія Петровича Коломазя.

Голосування проходило таємно. Із 17 членів колективу, які брали участь у виборах нового завідуючого, 10 віддали слово за механізатора С.П. Коломазя, 6 – за Ф.І. Шепілова, лише 1 – за М.П. Лютого.

Разом з радою ферми взялись також за зміцнення трудової і виробничої дисципліни, наведення порядку. За п’янку в робочий час, прогули декого звільнили, декого суворо попередили.

Доярки Ніна Іванівна Горенко, Варвара Олексіївна Сидоренко одержують щодоби від кожної корови по 12-13 кілограмів молока.

В. Колісник

ВЧИМОСЯ ГОСПОДАРЮВАТИ

За остання кілька років господарство вперше одержало 346 тисяч прибутку. добрі перспективи на подальший розвиток господарства дає те, що рентабельність минулого року склала 20,4 процента. Більше прибутку одержали від рослинництва.

Однак результати повністю не задовольняють – низька віддача орного гектара, невисокі прирости живої ваги тварин, недобір молока до можливого рівня. Все це свідчить про невикористані резерви.

Три роки тому ми розпочали високими темпами споруджувати житло для колгоспників. Минулого року приступили до газифікації села Шийківка. Одночасно почали прокладати водопровід. Плануємо до кінця п’ятирічки впорядкувати всі новобудови, повністю газифікувати всі населені пункти колгоспу, провести благоустрій вулиць. В перспективі намічаємо спорудити дитячий садок, стадіон, спортивний комплекс з плавальним басейном, молодіжне кафе. Така соціальна програма на найближчі роки.

Бригадний підряд запроваджено не тільки у цеху тваринництва, а і у цеху рослинництва.

До послуг механізаторів та шоферів споруджено нову майстерню. В ній встановлено опалення, працює лазня. Для зберігання техніки є майданчик з накриттям.

Минулого року власними силами осушили 19 гектарів боліт, що дало змогу ціле літо випасати там поголів’я корів і отримувати прибавку понад 400 літрів молока від кожної з них. Таких боліт колгосп має ще близько 70 гектарів.

А. Гомон, голова колгоспу «50-річчя Жовтня»

ВИБИРАТИ НЕ ДОВОДИЛОСЯ

Мій батько загинув у громадянську війну. Мені тоді, найменшій у родині, минув рік. А перед початком Великої вітчизняної війни я вже працювала трактористкою у Борівській машинно-тракторній станції. Старші п’ятеро братів і сестер роз’їхалися хто куди, а я залишилася з мамою в рідному селі. Тож і вибрала хліборобську професію. Не знаю, що спонукало мене стати трактористкою, але й зараз відчуваю потяг до техніки. І якби було здоров’я і ті молоді роки, неодмінно знову обрала б собі цю професію. Тим більше зараз, як поглянеш, яка техніка надходить на село. А які умови праці механізаторів. Зайдеш, бувало, до колгоспної майстерні: тепло, затишно.

В дні моєї юності такого не побачили б. працюєш десь далеко в полі. Настав час обідати. Влаштовуєшся під скиртою, або гарбою з соломою, якщо її привезуть на поле.

А якщо ремонт? Робиш його, практично, під відкритим небом і в дощ, і в холод. Вручну знімали коробки передач, двигуни, вручну і ставили їх на місце. Але тоді ніхто не зважав на труднощі. Працювали завзято. Разом зі мною трудилися трактористками мої землячки з Борівщини Домаха Мішура та Марія Чашка. А очолювала бригаду Паша Панченко з Сумщини.

Війна застала нас за мирним трудом. Доводилося працювати в полі, виключаючи на ніч освітлення. Аби німецькі літаки не виявили трактори.

Під час першого наступу німців на Харківщину, я разом з іншими членами бригади евакуювалися на південний схід. Але нам вдалося вийти тільки за Сватове. Повторно ми дійшли далі, але німецькі літаки розбомбили нашу колону. І вже як визволили Борівщину від німецько-фашистських загарбників, то відшукували розбиту техніку на військових дорогах у полях. Знімали з неї справні запасні частини і комплектували трактори. І знову праця на благо нашої Вітчизни.

Зараз на пенсії. Але продовжую цікавитися колгоспними справами, зустрічаюся зі своїми однолітками, ветеранами праці, війни, молоддю села.

Сьогодні є всі можливості для високопродуктивної праці. І приємно бачити, як з кожним роком господарство міцніє, зростає добробут його трудівників. Хотілося б, щоб тільки не забували про нас, ветеранів. Цікавилися нашими запитами і своєчасно допомагали. Адже в декого з нас вже й рідних немає поруч.

Г. Токар, ветеран праці

ЯК ДОБИТИСЯ НАМІЧЕНОГО?

У цьому році озима пшениця в нашому господарстві займає площу 300 гектарів, а врожайність її планується довести до 40 центнерів з гектара.

Протягом ось уже кількох років урожайність цієї сільськогосподарської культури в колгоспі залишається низькою. Пояснити причину можна лише тим, що належної уваги цьому питанню не приділяється. Агрономічна служба господарства, яку очолює О.Г. Буханько, пустила справу на самоплив. Торік, коли посіви озимих збереглися лише на незначній площі, не було проведено жодного агрозаходу згідно вимог інтенсивної технології. Однією з причин ми називаємо відсутність для цього техніки.

Поряд з технічною забезпеченістю. Велику роль відіграє і сама організація праці. Наприклад, вирощуванням цукрових буряків чи кукурудзи, як правило, займаються одні й ті ж самі механізатори, а от про озиму пшеницю цього не скажеш. Сіяти її можуть одні, а доглядати та збирати – зовсім інші люди. Але це ж не правильно.

Лише комплексне вирішення всіх питань дасть можливість вийти на намічені рубежі.

І. Ворона, механізатор колгоспу «50-річчя Жовтня», член КПРС

Серед комсомольців колгоспу «50-річчя Жовтня» особливою сумлінністю в роботі відзначається шофер Юрій Васильович Безкоровайний. Працюючи на вантажному автомобілі, йому доводилося брати участь у всіх сільськогосподарських кампаніях. Останнім часом Юрій Васильович вивозив органіку на поля господарства.

Як одного з переможців соціалістичного змагання за перший рік п’ятирічки Юрія Васильовича Безкоровайного премійовано пільговою путівкою до Народної Республіки Болгарії. В ці дні трудівник здійснює подорож по цій країні.

ЗМІНЮЄМО СПЕЦІАЛІЗАЦІЮ

Раніше наш тваринницький комплекс спеціалізувався на вирощуванні нетелів, але ця справа для господарства виявилася збитковою. Було прийняте рішення змінити спеціалізацію – перейти на виробництво молока. З цією метою сформували дійне стадо з 440 корів, а точніше нетелів, ведеться широка робота по відбору молодняка від високопродуктивних тварин.

Зараз середньодобовий надій молока на корову по комплексу становить 15 кілограмів і значно перевищує відповідний загальноколгоспний показник. Реконструкція приміщень, у яких зараз знаходиться відповідно 110 та  330 корів, велася кілька місяців, але до цього часу ще повністю не завершена.

Ситуація ускладнюється й тим, що ми не маємо холодильної установки. Господарство її вже придбало, а от встановити самостійно не взмозі.

Головний інженер колгоспу А.М. Ворона зараз займається питанням монтажу холодильної установки та справа просувається надто вже повільно.

Ми наполегливо просуваємося вперед, поступово збільшуючи обсяг вироблюваної продукції. Наприклад, у січні при зобов’язанні 184 від кожної корови надоєно по 260 кілограмів молока, а такі доярки як З.П. Криклива, Г.О. Шишкіна та М.П. Безкоровайна значно перекрили і цей рубіж.

Належну увагу намагаємося приділяти і впровадженню передових, прогресивних форм організації праці. Так, зокрема, вже зараз у нас є тваринницька ланка, яка працює за сімейним підрядом. Слід сказати, що її члени – Г.Я. Грама, Г.П. Грама та А.І. Балюк, теж добиваються високих показників у праці. А вже в березні ми повністю перейдемо на колективний підряд та госпрозрахунок.

У цьому році колектив зобов’язався одержати по три тисячі кілограмів молока на кожну корову. А щоб впоратися з цим завданням, нам і надалі треба нарощувати темпи виробництва.

В. Печений, завідуючий тваринницьким комплексом

колгоспу «50-річчя Жовтня»

У січні ланка телятниць у складі М.М. Печеної, О.М. Хатнянської та К.І. Грабар добилася найвищого в господарстві приросту живої ваги молодняка. При зобов’язанні 600, він склав 693 грами.

Успіх тваринниць не можна назвати випадковим. Здобути цю трудову перемогу телятницям вдалося завдяки добросовісному ставленню до виконання своїх обов’язків. Наполегливій, самовідданій праці, умілому використанню кормів. У значній мірі сприяло цьому й те, що вже другий рік ланка працює за підрядом.

Зараз тваринниці включилися у соціалістичні змагання під девізом «План двох років п’ятирічки – до 70-річчя Великого Жовтня».

СЕЛО, В ЯКОМУ ЖИВЕМО

До Шийківки я приїхала років дванадцять томі і мені, звичайно, важко судити про те, які зміни сталися в селі за роки Радянської влади, але й те, що відбулося на моїх очах, вражає своїм розмахом.

Багато уваги приділяє правління колгоспу «50-річчя Жовтня» його соціальному розвитку. Лише протягом кількох останніх років збудовано не один десяток житлових будинків, нова восьмирічна школа. Та сьогодні ставиться питання не лише забезпечити всіх трудівників колгоспу житлом, а й створити для кожної сім’ї всі комунальні вигоди. І треба сказати, що в цьому напрямі зроблено вже не мало.

Починаючи з 1985 року, в селі газифіковано понад 70 будинків, а в цьому році до сільської газової мережі планується підключити ще  100 будинків. Одночасно ведеться і будівництво водопроводу. Все це, безумовно. В значній мірі сприяє вирішенню кадрової проблеми на селі, але останнім часом приплив населення помітно зменшився.

Думаю, не останню роль  тут відіграло й те, що людей не задовольняє якість житла, яке їм пропонують. Адже більшість новозбудованих будинків у тому вигляді, в якому їх залишають будівельники, для життя ще не придатні.

Я розумію, що пояснюється все це, в першу чергу, відсутністю необхідних для оздоблювальних робіт матеріалів та сантехнічного обладнання. Але й з тим становищем, яке склалося зараз, погодитися важко. Звичайно, правління колгоспу не може самостійно змінити план забудови, та навіщо нам потрібні такі «напівфабрикати», адже все одно жити в них ніхто не хоче.

Але поряд з будівництвом існують у нас і інші проблеми, які поки що залишаються невирішеними. Взяти хоча б вільний час колгоспників. Так. Його небагато, але з кожним роком ця проблема його проведення постає все гостріше. Зараз у сільському Будинку культури ввечері можна. в кращому випадку, подивитися кінофільм або пограти в більярд, але ж погодьтеся. Що ці заняття до вподоби далеко не кожному.

А от художньої самодіяльності немає зовсім, хоча в селі є багато людей, які б з великим задоволенням брали в ній участь. Головна причина – відсутність дипломованого художнього керівника, а може, наша власна безініціативність? Адже таких спеціалістів немає не лише в нашому селі.

Дивує мене і позиція колгоспного комітету комсомолу, який очолює ветлікар колгоспу А.В. Головатенко. Адже ініціатором у проведенні якихось культурно-масових чи спортивних заходів завжди була молодь, і в першу чергу, комсомольці, а у нас вони чомусь вважають за краще жити тихо і спокійно.

А взагалі, я твердо переконана, що в соціальному розвитку, подальшому благоустрою, в громадському житті села активну участь повинні брати всі його жителі. Не треба нікому стояти осторонь, адже це наше село, в ньому живемо ми, в ньому жити нашим дітям.

І головне, давайте всі будемо ініціативнішими. І не лише в роботі, а й в організації культурного дозвілля населення, відпочинку трудящих. Хай кожен внесе в цю справу свою хай не велику частку роботи. Вона ж примножиться і обернеться сторицею для всіх.

М. Авраменко, жителька села Шийківка,

депутат Борівської селищної Ради народних депутатів

Марія Михайлівна Авраменко тривалий час трудиться техніком штучного осіменіння корів у колгоспі «50-річчя Жовтня». Звичайно, вона вже має певний досвід роботи, який з успіхом застосовує. Це й дозволяє Марії Михайлівні щороку одержувати не менше 90 телят на кожні 100 корів. І нинішнього року досвідчена трудівниця зобов’язалася одержати на кожні 100 корів по 95 телят.

Зараз Марія Михайлівна освоює нові передові методи: ректо-цервікальний спосіб осіменіння худоби і розмножування сім’я у киплячій воді.

За добросовісний труд, принциповість у стосунках з товаришами по роботі односельці обрали Марію Михайлівну депутатом селищної Ради народних депутатів. І з цини обов’язками вона теж успішно справляється.

ПЛЮС ВЗАЄМОДІЯ

Правління колгоспу «50-річчя Жовтня» турбується про підростаюче покоління, майбутніх хліборобів і тваринників. Так, ще в 1980 році у колгоспі збудовано нове приміщення восьмирічної школи. Правління господарства надало необхідну допомогу в обладнанні кабінетів та художньому оформленні школи.

Вожаті-виробничники з колгоспу очолили гуртки «Юний радіолюбитель», «Юний механізатор» тощо.

Під час літніх канікул школярі постійно працюють у господарстві, проводять догляд за молодняком великої рогатої худоби, випасають його. Зараз на уроках продуктивної праці вже виготовили 140 ящиків для перевезення овочів і фруктів. Плануємо перейти на виготовлення ящиків для перевезення птиці і розпочати виготовлення держаків для мітел тощо. Обладнання майстерні дозволяє робити ці речі. однак немає необхідних матеріалів.

Слід сказати теплі слова про ветеранів праці, доярку Софію Юхимівну Бровко. Не один раз вона приходить до школярів, розповідає їм про перші роки своєї трудової діяльності, нинішні здобутки колективу, в якому вона продовжує працювати.

Турбота про майбутнє господарства, про те, ким стануть діти хліборобів – справа спільна – школи і господарства. І тут нам слід тісніше об’єднувати зусилля і вирішити існуючі проблеми.

Г. Грабар, директор Шийківської восьмирічної школи

РЯДКИ З ІСТОРІЇ

Село Шийківка засновано у 1770-75 роках. За героїзм у боротьбі з турками царський уряд надав право вільному козакові Роману Шийку поселитися на незайманих землях. Звідси й пішла назва сучасного села.

Услід за ним прибули поселенці Калюги з Гороховатки, Синицькі з Підлиману, Колісник, Білай і Мовчан з Райгородського, де вони були кріпаками у пана.

Село Монтіївка отримало назву від пана Монтика, дуже жорстокого. Він, як багато тоді панів-кріпосників міняв кріпаків на собак, знущався з молодих матерів.

Ось, наприклад, такий факт. Одного разу поміщик Монтика послав братів Полтавцевих здавати вовну у Сватове. А вони були неграмотні і їх там одурили. Коли ж приїхали, то пан наказав їх відшмагати різками. Челядь мало не до смерті засікла братів Полтавцевих. Коли звістка про революцію дійшла до села, то під керівництвом М.І. Горенка селяни провели розподіл землі.

У роки громадянської війни першими добровільно вступили до лав Червоної Армії І.П. Калюга, П.О. Жилін та інші.

У районі діяли банди Данченка та Савонова. Під час ліквідації банд їм вдалося оточити в яру, що тягнеться від Шийківки до Чернещини. Загін міліціонерів. Бандити жорстоко розправилися з ними. З того часу цей яр називається Червоним.

 У 1922 році організувалася перша артіль, до складу якої ввійшли 18 селян. Серед них С.М. Нікітенко, П.Х. Коваленко, О.Н. Шишкін, І.Ю. Грабар та К.І. і А.І. Грищенки. Останній із братів став першим секретарем парторганізації.

Першою комсомолкою в Шийківці була Т.Ф. Синицька, яка потім стала піонервожатою в школі, а потім викладачем російської мови та літератури.

В 1930 році організовано три колгоспи: імені Калініна, «Профінтерн», «Зелена роща».

Під час окупації поліцай М.О. Жилін виказав німцям секретаря партійної організації М.У. Будника. Фашисти закатували його.

У 1950 році відбулося об’єднання колгоспів, а в 1954 році воно завершилося. З трьох господарств утворився колгосп «50-річчя Жовтня».