Шийківка

     До 50-х років 20 століття село часто називали Шейківка. У 19 ст. паралельно з цією назвою вживали топонім Котов хутір. У 18 ст. це були два сусідні хутори, які потім злилися в один.

     Хутори Шейківка і Котов у 80-х роках 18 століття належали військовим обивателям (тобто колишнім слобідським козакам) слободи Гороховатки. Такі історичні відомості є в книзі Леся Ісаєва «Борівщина в минулому та сьогодні».

     На сторінках газети «Трудова слава» 1970 року є розповідь місцевої жительки, ветерана Другої світової війни, вчительки з багаторічним педагогічним стажем,  Галини Олександрівни Полтавцевої. Ось що розповідала жінка: «У 1774 році після російсько-турецької війни… за героїзм, проявлений у боротьбі з турками, царський уряд надав вільному козаку Роману Шийку право поселитися на території сучасного села. Звідси й пішла назва села. Услід за ним прибули поселенці Калюги з Гороховатки, Синицькі з Підлимана, Колісник, Білай і Мовчан з-під Райгородська, де вони були кріпаками у пана.»

     Крім хуторів Шейнін і Котов на території сучасного села Шийківка існувало ще кілька хуторів. Один із них спочатку мав назву  Верхня Борова, із середини 19 ст. його вже називали Монтівка.   Також були  хутори  М’ясниківка, Осипівка (Осинівка), Калюгівка, Рябухівка. 

     У 1863 році  Шейківка входила до Гороховатської волості, з 1908 року – до Борівської волості.

     Народну школу в селі відкрили в 1884 році. Це була дерев’яна будівля під залізним дахом, в школі було 2 кімнати – клас і квартира вчителя.  У 1892 році в школі навчалося 22 хлопчики і 7 дівчаток.

     Михайло Гомон у книзі «Борівщина – рідний край»  написав, що в 1902 році нові школи відкрили в Шийківці, Климівці, Підлимані, Василівці, Нижній Солоній, Маліївці. «Побудовані за типовим проектом, вони були схожі одна на одну як краплі води…Дерев’яна, на цегельному фундаменті, підлога дубова, покрівля  залізна. У просторій класній кімнаті могли одночасно розміститися 80 учнів… Діти навчалися в дві зміни. Учителів було два. У 1908 році в чотирьох класах навчалося 72 учні». 

     У 1909 році в слободі Шейківка жило 1192 людини.

     1926 рік – до Шейківської сільради входили 11 населених пунктів (Верхня Борова, Бестужівка, Калюгівка та ін.).

     У 1930 році організовано колгосп ім. Калініна, першим його головою був Яків Грабар. Через рік на території сучасного Горького створили дві артілі – «Зелена роща» та «Ім. Чубаря». На Монтівці організувався колгосп «Червоний Профінтерн». У середині 30-х років колгоспи  «Зелена роща» та «Ім. Чубаря» об’єдналися в колгосп  ім. Горького.

     У 1943 році  на території Шийківської сільради  жило  455 чоловіків, 920 жінок.

     Під час Другої світової  війни колгоспники Шийківки по можливості допомагали Радянській армії: будували укріплення, рили окопи, протитанкові рови, здали понад 1000 карбованців на допомогу Радянській Армії.    189 жителів загинули в боротьбі з фашистськими загарбниками.

     У газеті «Трудова слава» від 19 травня 1977 року  є стаття  «Жіноча тракторна», в якій  Іван Антонович Плохий,  один із перших механізаторів Борівщини, розповів, як доводилося працювати під час війни.

     «…   З діда-прадіда я хлібороб. Добре пам’ятаю, яке злиденне життя вели мої батьки. Шмат землі, якась худобина і купа напівголодних дітей – це все, що мали мої односельці. 

     Звідки взялася любов до техніки – не знаю. Але коли вперше побачив «Фордзона» - вирішив: буду трактористом. Адже скільки можна зробити в полі на сталевому коні! І працював, віддавав всі сили і вміння улюбленій справі. Уже й очолив тракторну бригаду, разом з друзями-трактористами добивався, як зараз кажуть, певних успіхів у виконанні завдань перших п’ятирічок.

     На війну мене не взяли. Що ж, начальству було вид-ніше - вважали, що як механізатор буду потрібніший тут, у Боровій.

     На початку липня 1942 року німці вступили до Борової. Не буду говорити, яке це було горе для всіх нас. Та паніки, згадую, не було. Колишній директор МТС  Харченко майже по-військовому дав команду: «Забирайте, хлопці, сім’ї, заводьте трактори  - і на схід!». Колона майже з двадцяти колісних тракторів рушила в напрямку Дуванки. Там на деякий час зупинились.  

     … На початку лютого 1943-го Борова святкувала ви-зволення. Після мітингу, що відбувся на центральній площі, нас, механізаторів, запросили до себе секретар райкому партії П.А. Журавльов та голова райвиконкому П.С. Акімов.

     -     Що ж, хлопці, будемо працювати. Роботи, як бачите, непочатий край. А наше першочергове завдання – забезпечити Червону Армію хлібом.

     Мені запропонували поїхати в Шийківку, організувати жіночу тракторну бригаду. Отак, буквально через де-кілька днів після визволення району від фашистських загарбників при нашій МТС була організована жіноча тракторна бригада.

     Кістяк її склали Анастасія Авраменко, Галина Будник, Раїса Токар (пізніше ці та й інші дівчата та жінки повиходили заміж і поміняли прізвища, та зараз я їх буду називати так, як називав і тоді),  це були вже більш-менш досвідчені трактористки. Кожна з них мала певний стаж роботи з машинами. Та прийшли й молоді, які навіть боялися спочатку підійти близько до трактора. Частину з них направили на тримісячні курси трактористок. Інші доходили до всього самі, з допомогою старших товаришок. Так «кувалися кадри». А згодом Уляна Грабар, Одарка Білай, Наталія Безкоровайна вже майстерно водили свої машини...

     Обробили ґрунт. Почали   сівбу. Дівчата вже оговталися, повірили в свої сили. Отут і було вирішено, що в тому, сорок третьому, ми повинні одержати з кожного гектара по 30 центнерів зерна. Днювали й ночували в полі. Зараз сам дивуюся, як міг тоді витримати?!

     Та на долю ніхто не скаржився. Поплачуть-поплачуть дівчата, та й знову за роботу, знову в поле. Кожен з нас розумів, що тут, у далекому тилу, ми наближаємо перемогу, робимо свій скромний внесок в успішне просування Радянської Армії на захід. А зобов’язання свої ми виконали. У 1943 році наша тракторна бригада зібрала по 30 центнерів хліба з гектара”.

     Першими трактористами в Шийківці, крім Івана Антоновича Плохого, були Іван Молчанов і Сергій Голоха.

     Після війни досвідченими трактористами в Горькому  стали  Петро Калинович Гнойовий і його племінник Микола Гнойовий.

     У 1950 році відбулося перше об’єднання колгоспів, а в 1954 році воно завершилося. З трьох господарств утворилося одне - колгосп «50-річчя Жовтня».

     7 вересня 1959 року Харківський облвиконком прийняв рішення про об’єднання Шийківської і Борівської сільрад  в одну Борівську сільраду з центром у Боровій.

     У 1974 році головою колгоспу «50-річчя Жовтня» обрали Анатолія Івановича Гомона.