Шийківка

У дореволюційні літа і в радянські, аж    до кінця 1920-х, у Шийківці широко відзначалося одне з найважливіших церковних християнських свят – Перша (або Мала) Пречиста. (Нагадаймо, Друга Пречиста – 7 вересня, а третя – на Покрову). Це 28 серпня - день кончини Богородиці. Водночас це був і день посвячення (відкриття) Успенської церкви. Селяни відмічали тоді також завершення жнив і початок осінньої посівної (відома приповідка: на Першу Пречисту жито засівають).

Тож, протягом кількох днів на просторому пагорбі, звідки й розпочинається Шийківка, де був її, так би мовити, дитинець і де село розгалужувалося на два рукави: наліво – Сазанів Яр (тепер Горький), направо – власне Шийківка, біля Успенської церкви збиралося багато народу – з усіх усюд. Навіть з неблизьких Сватової і Куп’янська приїздили, на гарбах і бричках, запряжених волами і кіньми, оскільки на Першу Пречисту в Шийківці улаштовувався і великий ярмарок, на  якому можна було спродати або купити жито – пшеницю нового врожаю, також фрукти, зокрема, яблука ( тільки-но  19 серпня минув Яблучний Спас). Торгували тут і кіньми,  домашньою птицею, полотном тощо.

Шийківський старожил Анатолій Іванович  Гомон – колишній керівник місцевої сільгоспартілі, потім – голова Борівської райради розповідав мені влітку 2012-го року про почуте  від своєї матері та сусідів. За його словами, згадуваний пагорб був тоді майже весь заставлений возами, торгівельними ятками і наметами.

Для розваг молоді і дітей встановлювалася так звана карусель – дерев’яна споруда з сидіннями у вигляді коней, слонів, човнів і т. ін., яка швидко оберталася навколо металевої вертикальної осі. У рух приводилася до революції кіньми, а потім – бензиновим мотором.

Ту карусель добре пам’ятає ледь не 90-річна, чи не найстаріша мешканка Шийківки, колишня вчителька місцевої школи Галина Олександрівна Полтавцева (у дівоцтві – Калюга). Хай Бог продовжить їй віку!

Ошатна, прикрашена блискітками, так званими стеклярусами – тонкими трубочками з кольорового скла, обвішана цукерками, обгорнутими в папір, - карусель буквально заворожувала. Галина Олександрівна згадувала, як під  кружіння каруселі діти з галасом зривали ті цукерки і тут же поїдали.

Особливий антураж веселим народним гулянням придавала Успенська церква, яку наші земляки побудували на свої кошти у 1898 році. Як відомо, вітчизняна церковна архітектура вимагала, аби храм стояв на видноті, щоб відкривався людям здалеку, з усіх шляхів, слугував своєрідним маяком серед безкраїх степів і ланів.

Саме такою і була Успенська церква. На  превеликий жаль, у 1937 році шийківську пам’ятку по – варварському знищили комуністичні і комсомольські вандали під час сумнозвісної «безбожної п’ятирічки»

А.І.Гомон, дід якого виконував у Шийківській церкві обов’язки дзвонара, розповідав мені  про одного із священників церкви – Бицмана. Це прізвисько - переінакшене прізвище одного з останніх наставників Успенської церкви – Василя Басманова. Був він палким прихильником картярської гри. Під час святкування Першої Пречистої, коли релігійні обряди треба було відправляти  частіш, ніж зазвичай, Бицман – кремезний, товстий чоловік років сорока, з великим животом і чорним, як смола, волоссям, зачинявся з приїжджими любителями азартної гри у церковному будиночку і забував про все на світі. Грали, ясна річ, на гроші. Прихожани, а також прочани (ті, хто приходили до шийківського храму з других сіл) терпляче чекали. Нарешті хтось із наближених до священника бабусь нагадував: « Батюшко, ідіть уже служити!» « Хай підождуть!» - роздратовано гарчав той (чи у програші був, чи, може, навпаки, «йшла масть»). Через якийсь час уже церковний староста наважувався потурбувати Бицмана. Бачучи, що діватися нікуди, священник казав своїм партнерам по грі: «Хлопці, почекайте трішки, я зараз!» Відправе, було, службу так-сяк – і знову за карти. Казали, що не раз і не два їздив Бицман кіньми у Сеньків до тамішного попа, де разом  з двома такими ж гостями із Куп’янська пиячив і грав у карти.

На Першу Пречисту в Шийківці, як і в усіх слобожанських селах, розпочиналася пора безперервних весіль. Справляли їх за старовинними звичаями. Карусель вносила, однак, суттєву різноманітність. Молодята в оточенні родичів і друзів гучно веселилися, катаючись на тій каруселі.

А чоловіки, нічого гріха таїти, не  проминали нагоди покуштувати у лавці місцевого приватного підприємця Миколи Киркача смачної горілки, завезеної із Сватової. Ту горілочку знавці дуже хвалили. Казали, що гнали її, використовуючи якісь особливі дріжджі і дуже чисту м’яку воду. Тож славилася на всю округу. У 1962 році я разом з іншими студентами Харківського університету працював на збиранні кукурудзи в селищі Барикіно Сватівського району і мав змогу переконатися, що давня  традиція виробництва тої горілки не перевелася.

Масові народні гуляння  і ярмарки в Шийківці  на Першу Пречисту продовжувалися, за даними Г.О. Полтавцевої, до 1930 року. Потім були заборонені як релігійний пережиток, не сумісний з радянськими нормами життя.

Давно те було… Багато води утекло з тих пір у синє море. Інші темпи і ритми життя. Надворі – 21 століття, розквіт технічної цивілізації: радіо, телебачення, комп’ютери, інтернет, мобільні телефони, турбореактивні літаки, освоєння космічного простору, швидкісні авто і потяги, комфортабельні трактори, зернокомбайни і т.д.  Україні Бог дарував незалежність.

До незалежності прагнуть народи всього світу. Згадаймо Африку, навіть США свого часу боролася з Англією за свою незалежність. Іншого не дано. «В своїй хаті – своя правда і сила і воля», - зазначив Тарас Шевченко. Тож, треба жити і працювати для щасливого майбуття своєї Батьківщини. А добробут – справа наживна…

Якесь невимовне відчуття оволодіває мною, коли відвідую шийківський пагорб, де колись височіла красива Успенська церква, де на Першу Пречисту відбувалися масові народні гуляння і гамірні ярмарки.

Нехай же ця розвідка нагадає читачам  про не позбавлену чарівності минувщину рідного краю. Адже повага до минулого, як писав О.Пушкін, - це риса, яка відрізняє освіченість від варварства.

Михайло Гомон.

Матеріали: Трудова слава