Шийківка

Вертеп – старовинний пересувний український ляльковий театр, де ставили релігійні й світські п'єси; відтворена стайня з народженням Христа. Український вертеп відомий з XVII століття. Світська частина вистави поклала початок української комедії ХІХ століття.

На 1667 року припадає перша документальна згадка про вертепне дійство, або різдвяну драму, яке влаштовувалося на щорічне свято народження Ісуса Христа. Вертепна гра на довгий час стала традиційною різдвяною, святковою розвагою українського народу.

Одним із найдавніших та найпоширеніших українських вертепів був Куп’янський вертеп. Історію його створення, вигляд та дійство описав Ол. Селіванов в журналі «Киевская старина» за 1884 рік.

Взимку 1880 року в Куп’янському повіті з’явився вертеп. До цього року його там не бачили, навіть 60-річні старці його не пам’ятали, а чули про те, що він був, тільки від своїх батьків. В інших місцях Харківської губернії вертепи існували ще недавно. В селі Боромль, Охтирського повіту, вертепи діяли років шість тому, в деяких поселеннях поблизу Харкова – всього тільки чотири роки.

30 січня 1880 року я відправився на іменини до поміщика І.І. Сарандинаки. Який жив за 12 верст від Куп’янська, в хуторі Благодатному, Старовірівської волості. Після обіду родич господаря В.С. Розаліон-Сошальський запросив господарів та гостей до зали, де він влаштував імениннику сюрприз. В дверях зали ми побачили білу шафу; вона була невелика і зроблена з дошок. Висота її була з 2 аршини. Облаштування шафи дуже просте. Вона складалась з двох частин: нижня частина являла собою підставку, а верхня – шафа, але без дверцят, розділена паралельно на дві частини. Висота кожної половини верхньої частини не більше ½ аршина; підлога в верхній частині шафи оббита білою, а в верхній чорною мерлушкою. Така різниця в оздобленні обох частин мала своє значення. Верхня частина була призначена для духовної частини вертепу, а нижня для світської частини. Втім в нижній частині відбувалися і ті сцени із духовної частини, в яких брав участь Ірод, і це виключення зроблено тому, що народ не любить Ірода. Щоб освітлювати вертеп, коли вистава ставиться ввечері, як було і в даному випадку, встановлені маленькі свічки з передньої сторони сцени. В кожному відділі по двоє дверцят, з яких одна була для входу фігур, а інша для виходу. Дверцята знаходяться в задній частині сцени. У верхній частині до задньої стінки притулені дві фігури: одна з них праведного Йосипа, а інша Святу Діву Марію. У Йосипа сива борода. Перед цими фігурами встановлені ясла, в яких, передбачається, лежить немовля Ісус (в дійсності фігури немовляти немає). Перша сцена відбувається в першому відділі. На сцені з’являються два ангели. Фігури зроблені дуже витончено з дерева та рухаються на дротах досить вільно. Один з ангелів підходить до одного краю і запалює біля свічки свій світильник, інший же ангел запалює свій світильник з іншого боку; потім вони підходять до Святої Діви Марії та праведного Йосипа і оголошують Святій Діві, що у неї народиться син. Після цього ангели зникають. Позаду вертепу сидить його господар; він випускає фігури і говорить за них. Деякі сцени він говорить речитативом, а деякі співає. Поруч з господарем сидить його помічник, який супроводжує його спів грою на бандурі. За ангелами з’являються на сцені пастухи для того, щоб вклонитися Спасителю. Відбувається відома біблійна сцена. Після появи пастухів дійство переноситься на нижній поверх: на сцену виїздить на трійці коней Ірод і сідає на підвищення (табуретку, яка відігравала роль трону). На голові у Ірода капелюх з металічним знаком, яка замінює царю вінець; біля Ірода становляться два зброєносця з палицями, які відігравали роль списів. Як тільки він сідав, до нього з’являються волхви, які потім відправляються у верхню частину, щоб поклонитися Спасителю. Після волхвів до Ірода являється бабця Рахіль з немовлям на руках; розмова її з Іродом єдина сцена, яка належить народній уяві: вона просить Ірода помилувати  її дітей в Віфлеємі, які і малі, і нерозумні, і ні в чому не повинні. Ірод наказує своїм зброєносцям прогнати Рахіль та вбити немовля, що вони і виконують. В покарання за цю жорстокість Іроду являється вісник, який оголошує йому, що він помре і тіло його буде віддане дияволу. За вісником з’являється смерть, у вигляді стрекози, з косою і відрізає Іроду голову, а диявол, який з’явився слідом за нею, забирає з собою тіло Ірода. Цією сценою завершується духовна частина вистави. Всі пояснення сцен повністю схожі на біблійні розповіді про ті ж події, за виключенням сцени з Рахіль.

Світська частина вертепної драми складалася з комічних розповідей. Предметом цих розповідей є побутові сцени з неминучим залицянням до жінок. З одних дверцят виходять чоловіки, з інших жінки, а виходять вони разом. Першим з’являється запорожець: він високого зросту, з чубом на голові і, на диво, з великими баками, а в руках у нього була булава; з інших дверцят виходить велика жінка. За сценою грають на бандурі, і запорожець танцює зі своєю коханою, потім обіймає її, цілує та йде разом з нею. Його місце займають юнак в червоній сорочці і російська баба, які спочатку люб’язнічають, потім танцюють козачок та йдуть. З’являється старий, який шамкає губами і топчиться на одному місці, і досить молода жінка. Старий залицяється до неї, вони танцюють і потім старий поцілувавши свою жінку, йде з нею. Виступають єврей з єврейкою: єврей намагається спокусити свою Хайку грошима, та нарешті поступається, вони цілуються, танцюють і потім йдуть. Їх змінює циган з шолудивим конем, якого хоче продати. Потім чоловік Антон тягне козу, а вона його, зі звичним монологом. На завершення на сцені з’являються всі дійові особи, які виступали в світській частині, як здається для того тільки, щоб їх всіх прогнав запорожець. Світська частина вертепної драми завершується появою бідняка Савушки, який просить на вертеп. Звичайно, всі гості поклали йому в капелюха, скільки хто хотів, чи міг.

Сцени світської частини відрізняються більшим гумором: в них багато проявилося спостережливості людей.

30 січня 1880 року вертеп давав першу виставу. Вважаю не зайвим розповісти тут і його історію, яку ми чули від В.С. Розаліон-Сошальського, і від самого господаря вертепу та інших осіб. Дід В.С. Розаліон-Сошальського жив років 70 тому в Богодухівському повіті і часто їздив до Києва. З собою він брав кого небудь зі своїх дворових людей, і ось один із них – Іван Кузьмович, побачивши там вертеп, так ним зацікавився, що вивчив всі сцени та пісні. Із Богодухівського повіту він, за наказом барина, переселився до їх хутору Благодатного, Куп’янського повіту, де також були володіння барина. Тут він навчив одного із своїх онуків – Гаврила Панасенка всієї вертепної драми зі слів. Онук захотів облаштувати вертеп, але не міг, так як не міг створювати фігури. Цілком випадково він розповів про свою заповітну думку В.С. Розаліону-Сошальському, який зробив йому фігури, і 30 січня вертеп почав свою дію. Іван (ім’я господаря), за прізвиськом Сапожник, разом з іншим селянином, їздять з вертепом по ярмарках будинках поміщиків тільки взимку, до великого посту. Їх заробіток в рік рублів 150. На ярмарках виконується тільки світська частина вертепної драми, так як духовну частину заборонено ставити місцевим начальством. Вертеп існує і до цих пір.

Куп’янський вертеп діяв понад сто років. В період з 1884 по 1914 роки регулярно, від початку світової війни значно рідше, можливо, не кожного року. Вистави відбувались у супроводі цимбалів і скрипки.

У 1936 році Г.С. Панасенко ставив вертеп три рази. Це були останні вистави цього вертепу. Тоді ж був знятий фільм про нього.

В 1936 році Куп’янський вертеп з 36 ляльками був доставлений в Київ, науковці викупили його у господаря. Нині вертеп знаходиться у експозиції музею театрального, музичного та кіномистецтва в Києві.