Шийківка

Пам'ять про людей, які здійснили значний внесок у розвиток краю, стали історією Борівщини, героями Другої світовій війни, АТО на сході України – викарбувана для нащадків та наступних поколінь на меморіальних дошках в селищі та інших населених пунктах Борівщини.

ГАМОРА Володимир Миколайович (16.01.1934-30.06.2016)

Адреса: смт. Борова, пров. Майстрів, 1, будівля Борівського відділення поліції Ізюмського відділу поліції ГУНП в Харківській області).

Меморіальна дошка, присвячена пам’яті підполковника у відставці Володимира Гамори, який довгий час очолював Борівський райвідділ міліції.

Службовий та життєвий шлях Володимира Миколайовича Гамори є прикладом для багатьох поколінь.

Народився він 16 січня 1934 року в місті Лозова Харківської області. В 1960 році почав свою міліцейську кар’єру та був призначений на посаду дільничого Лозівського відділу міліції. У січні 1967 року був призначений на посаду начальника Борівського РВ і очолював роботу райвідділу 16 років.

Після виходу на пенсію в 1983 році працював начальником штабу цивільної оборони району та протягом багатьох років обирався головою ради ветеранів районного відділу міліції.

У 2008 році вийшла друком його книга «Міліція Борівщини».

За час служби Володимир Гамора неодноразово був нагороджений медалями – «За безупречную службу», «Ветеран труда», «За доблестный труд», «50 лет советской милиции» тощо.

Дошка була встановлена силами ради ветеранів Борівського РВ з нагоди 80-річчя Володимира Гамори.

КОВБАСА Олег Вікторович (25.03.1976-05.04.2015)

Адреса: смт. Борова, пров. Миру, 3, житловий будинок.

З нагоди Дня захисника України, з метою вшанування пам’яті  підполковника, заступника начальника штабу  92-ї окремої механізованої Чугуївсько-Ропшинської бригади Олега Вікторовича Ковбаси, який загинув в зоні АТО на сході країни на стіні будинку по провулку Миру, 3 в смт. Борова 14 жовтня 2015 року на його честь було встановлено меморіальну дошку.

Народився 1976 року в місті Рубіжне на Луганщині в родині робітників. З 1978 року мешкав в смт. Борова Харківської області, де закінчив середню школу № 1. Займався спортом. Певний час проживав у селі Перемога Глухівського району Сумської області.

У червні 1994 був призваний на строкову військову службу до лав Національної Гвардії України в м. Львів, а вже наступного року вступив до Військового інституту НГУ, м. Харків. Після завершення навчання направлений для подальшого проходження служби на посаді командира взводу у військову частину А0501, с. Клугино-Башкирівка Харківської області. Згодом призначений командиром розвідувального взводу механізованого батальйону.

З 2011 року – заступник начальника штабу 92-ї окремої механізованої бригади.

У зв'язку з російською збройною агресією проти України виконував завдання в зоні проведення антитерористичної операції, з вересня 2014 – в районі міста Щастя Луганської області. У січні 2015 року дістав поранення та після лікування повернувся на передову. Протягом останнього місяця керував обороною стратегічно важливого мосту через Сіверський Донець на в'їзді до Щастя зі сторони Луганська, де було розташовано крайній блокпост «Фасад».

5 квітня 2015 року близько 9:30 бойовики окупаційних корпусів з боку піщаного кар'єру (с. Весела Гора) обстріляли з протитанкового керованого комплексу взводний опорний пункт «Фасад». В результаті влучення ракети в мінний шлагбаум (міни прив'язані одна до одної, щоб перегородити дорогу) стався вибух з детонацією протитанкових мін ТМ-62. Четверо військовослужбовців, які перебували в автомобілі ВАЗ-2109 поряд із місцем вибуху, загинули. На місці події знайдено елементи ракети від ПТРК 9М133 «Корнет». Майор Олег Ковбаса, старший сержант Владислав Блінов і солдат Сергій Гуров загинули на місці, старший солдат Олексій Федорченко помер від поранень дорогою до лікарні. 7 квітня із загиблими бійцями 92-ї бригади прощались на базі військової частини в с. Клугино-Башкирівка. Того ж дня похований на кладовищі смт. Борова.

Посмертно присвоєне військове звання підполковника.

Вдома у Башкирівці залишилися дружина Світлана, неповнолітні син Євген та донька Валерія; в смт Борова – мати, Клавдія Федотівна Ковбаса.

Нагороди:

• Орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі (04.06.2015 р., посмертно).
• Медаль «15 років Збройним Силам України».
• Медалі «За сумлінну службу» II та III ступеня.

СУБОТА Микола Миколайович (01.12.1920-14.10.1994)

Адреса: смт. Борова, вул. Центральна, 1, будівля Борівської селищної ради.

З нагоди 100-річчя з дня народження Миколи Миколайовича Суботи, який очолював Борівський район з 1967 по 1985 роки, 1 грудня 2020 року на фасаді будівлі Борівської районної ради було встановлено меморіальну дошку.

Микола Миколайович Субота прийшов в Борівський район Харківської області в грудні 1966 року. Це був період, коли не виправдала себе «децентралізація» того часу.

На активі громадськості району було прийнято рішення обрати Миколу Миколайовича Суботу головою робочої групи, в обов’язки якої входила підготовка питань зі створення виконавчої влади в районі у зв’язку з відокремленням від Ізюмського району.

Згодом був обраний райком партії і його перший секретар – Микола Миколайович Субота. На цій посаді він прослужив людям майже 20 років.

З перших днів роботи він закликав керівників зосередити зусилля на відбудові матеріальної бази та впровадженні інтенсивної технології в тваринницькій галузі.

Спрямовуючи особливу увагу на розвиток тваринництва, Микола Миколайович Субота передбачав підвищення продуктивності праці, полегшення роботи доярки за рахунок впровадження безприв’язного утримання дійного стада та механічного доїння.

При обговоренні питання збільшення поголів’я худоби з господарниками він наголошував, що худоба в господарстві – це «живий банк», яким може користуватися керівник в скрутні періоди.

Програму інтенсифікації тваринництва підтримали в господарствах району. На створення матеріальної бази, виконання інших питань програми були спрямовані фізичні, моральні та матеріальні зусилля керівників, спеціалістів господарств, усієї команди, яку очолював Микола Миколайович Субота. Він не просто контролював, він брав безпосередню участь у вирішенні багатьох питань, що забезпечило позитивний результат.

В районі була створена достатньо потужна матеріальна база будівельних організацій. В короткі терміни були введені в експлуатацію 20 комплексів великої рогатої худоби, птиці, свиней та овець. Протягом багатьох років район був у першій п’ятірці за продуктивністю тваринництва. Завдяки розвитку тваринницької галузі значно збільшилась кількості робочих місць у районі.

Постанова про «перспективні» і «неперспективні» села у той час завдала багато шкоди. Почався відтік людей на Луганщину та Донеччину, в інші міста, де були кращі умови для життя, навчання і розвитку дітей.

У Борівському районі швидко відреагували на ситуацію, що склалася. Було прийнято рішення побудувати в кожному господарстві школу середньої освіти і дитячий садок. До кожного села, ферми, тракторної бригади, магазину – дорогу з твердим покриттям. На тваринницьких комплексах передбачили кімнати відпочинку, медпункти, душові, їдальні в бригадах. Головні завдання будівництва та розвитку соціальної сфери в районі були виконані.

Запорукою вирішення таких складних питань була мудрість Миколи Миколайовича Суботи в питанні підбору та розстановки кадрів. Він займався кадрами постійно, вимагав, щоб на кожній ділянці виробництва був професійний керівник. Був створений резерв кадрів, проводилось навчання.

Міцна будівельна основа в районі була створена завдяки тісній співпраці Миколи Миколайовича Суботи та Івана Андрійовича Дмитрука, голови міжколгоспбуду, а потім облміжколгоспбуду. Разом вони домовлялися про поставку в район будматеріалів.

Програму дорожнього будівництва вдалося виконати завдяки професіоналізму Миколи Івановича Буряка, який зміг створити сильний, ефективний колектив дорожників і досі його очолює.

Дуже складною була програма газифікації району. Під час її виконання довелося захищати свої проекти, пов’язані з розвитком селища. Газифікація району стала основним напрямком роботи всіх гілок влади. Та, передусім, керівники думали, як її реалізувати з максимальною користю для району, села, людей.

Серйозні питання з самого початку виникли з вимогами замовника, а це було Міністерство газової промисловості в Москві. У замовника було своє бачення і вже затверджений проект.

Відповідно до проекту в районі вулиці Першотравневої у напрямку Новоплатонівки мали виділити ділянку під забудову житла. Планувалося будівництво двоповерхових будинків з вигрібними ямами.

Тоді Микола Миколайович Субота та Олександр Степанович Соловецький проявили категоричність і проект було змінено. Розміщення житлового масиву в сьогоднішньому варіанті на той час давало можливість провести газопровід по центру селища і розпочати його газифікацію. Чотириповерхове житло потягло за собою будівництво водогону, каналізації та інших комунальних споруд.

Кажуть: «Поляки побудували». Це правда, їх заслуга в якості і дотриманих строках будівництва. Жодних невирішених питань з будівельниками з Польщі в районі не було. Навпаки, були дружні стосунки.

Проводились сотні планерок, вишукувались шляхи фінансування (часто – позабюджетними коштами). Питання поставки газових труб, інших конструкцій вирішувались, в основному, завдяки зв’язкам керівництва з підприємствами та органами влади Харкова, Києва, Донбасу.

Миколі Миколайовичу Суботі були притаманні такі риси характеру, як принциповість, наполегливість у досягненні наміченої мети, мудрість і далекоглядність. Для нього на першому місці завжди були люди.

Була ситуація, коли Мінгазпром категорично відмовлявся фінансувати у Боровій будівництво центральної районної лікарні, адже цей об’єкт не був включений до проекту. Микола Миколайович наполягав на тому, що таке будівництво необхідне для району і навіть готовий був подати у відставку. Він не тримався за посаду, а переймався за людей.

Його ідея, завдяки його наполегливості, була реалізована. І мало кому відомо, для того, щоб включити додатково в план і профінансувати лікарню в селищі Борова Харківської області, була прийнята окрема постанова уряду тодішнього Радянського Союзу і Польщі. Лікарня в короткий термін була побудована.

Місце поховання: смт. Борова Харківської області.

ГОЛОВІНА Сусанна Олександрівна (02.11.1905-26.01.1983)

Адреса: смт. Борова, вул. Миру, 34, будівля КНП «Борівська центральна лікарня Борівської селищної ради».

Напередодні професійного свята медичних працівників 17 червня 2021 року у Борівській центральній лікарні відбулося урочисте відкриття меморіальної дошки лікарю Сусанні Головіній.

Сусанна Олександрівна Головіна майже усе життя працювала лікарем у Борівській лікарні. У роки Другої світової війни вона, ризикуючи власним життям та наражаючи себе на реальну небезпеку, видавала «липові» довідки жителям Борівщини про шкірні захворювання, щоб запобігти їх вивезенню на примусові роботи до Німеччини. З цією ж метою під час окупації вона оголосила на території Борівського району епідемію тифу, чим врятувала багатьох борівчан від каторжних робіт в Німеччині.

КРЮЧКОВ Олег Митрофанович (10.03.1941-27.01.2011)

Адреса: с. Богуславка, будівля залізничної станції ім. Олега Крючкова Куп’янської дирекції Південної залізниці.

Олег Митрофанович Крючков –  український залізничник, народився 10 березня 1941 року в м. Нарва Естонської РСР. Дитинство і юність провів у Куп'янську.

Трудову діяльність на залізниці почав черговим по станції Штерівці Донецької залізниці. Працював головним інженером, начальником станцій Щотового, Дебальцевого, заступником начальника відділу руху Дебальцевського відділення, заступником начальника Попаснянського відділення, начальником Дебальцевського відділення Донецької магістралі.

У 1987-1992 – перший заступник начальника Донецької залізниці. У 1992-1994 – начальник Головного управлення перевезень Укрзалізниці. У 1995-1997 очолював Південну залізницю, а з жовтня 1997 по липень 1998 року був начальником Одеської залізниці. У 1998-2000 – начальник Донецької залізниці. У 2000-2001 роках працював радником начальника Одеської залізниці.

Помер 27 січня 2011 року, похований в Києві на Байковому кладовищі.

За вагомий внесок у розвиток залізничного транспорту, досягнуті успіхи в роботі О. М. Крючков відзначений високими нагородами: орденом «Дружби народів», званням «Заслужений працівник транспорту України», знаком «Почесний залізничник», знаком «За заслуги. Укрзалізниця» 3-го ступеня та знаком «Залізнична слава» 3-го ступеня. Почесний громадянин Попаснянщини (2008 рік).

у 2011 році Куп'янська дирекція залізничних перевезень Південної залізниці перейменувала станцію Колгоспну на станцію імені Олега Крючкова. Тут проведено реконструкцію станційного комплексу, встановлено меморіальну дошку, а в залі очікування вокзалу розміщено музейну експозицію, присвячену життєвому і трудовому шляху Олега Крючкова. Він завжди намагався в усьому допомогти землякам. І не випадково після його передчасної смерті Куп'янські залізничники вирішили віддати данину пам'яті Олегу Митрофановичу, перейменувавши одну із залізничних станцій. Ініціативу підтримали залізничники громади села Богуславка Борівського району Харківської області і Богуславська сільська рада.

У червні 2011 року станція Боржиківка Донецької залізниці перейменована на імені Крючкова О.М.

МУХА Василь Миколайович (06.04.1988-20.01.2020)

Адреса: с. Піски-Радьківські, вул. Центральна, 14, будівля Піско-Радьківської ЗОШ І-ІІІ ст.

20 січня 2020 року Борівщина зазнала непоправної втрати – трагічно загинув у зоні проведення ООС наш земляк, мешканець села Піски-Радьківські Харківської області, молодший сержант, командир відділення-командир машини 2-го мотопіхотного відділення 2-го мотопіхотного взводу 2-ої мотопіхотної роти військової частини А3137 Василь Миколайович Муха.

Народився 6 квітня 1988 року в селі Піски-Радьківські Борівського району Харківської області.

Загинув о 19:45 20 січня 2020 року в околицях селища Опитне поблизу Донецького аеропорту від кулі снайпера. Спочатку той поранив його товариша і Василь кинувся йому на допомогу. Воїна накрило перехресним вогнем. До того, як його вразили три кулі, одна з яких – снайперська – вцілила в серце, він встиг дати дві черги з кулемета.

Місце поховання: с. Піски-Радьківські, Харківської області.

Сімейний стан: залишився батько.

Указом Президента України № 601/2020 від 29 грудня 2020 року, «за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України», нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Меморіальну дошку встановлено в приміщенні Піско-Радьківської ЗОШ І-ІІІ ступенів, випускником якої є Василь Миколайович Муха.