Шийківка

Історія освоєння наших країв має багато сторінок, більшість з яких є незнаними та малодослідженими. Водночас, перші поселення, храми та монастирі, які були осередками заселення Оскільського лісостепового краю зараз вже повністю віджиті та знищені. Таким є і слобода Радьківка, яка «штучно зникла» в середині минулого століття під водами Оскільського водосховища. Ранішній опис слободи подається в Історико-статистичному описі Харківської єпархії за 1858 рік.

Радьківка – на правому березі річки Оскіл та затоки Оскільської, за 45 верст від Куп’янська. Говорять, що Радьківка названа за першим своїм жителем Радько, тобто Родіон. В указі Консисторії 1733 року вдова, дружина священника, Мар’я Ніконова пояснює: «з минулого 176 (1668) року блаженної пам’яті Преосвященного Авраамієма, Митрополитом Білгородським, чоловік її Кирило посвячений та служив попом в тому селі Радьківка при церкві Покрова Пресвятої Богородиці 28 років, а після нього служив при тій же Покровській церкві зять її піп Антоній і волею Божою померли; а на зятя місце Його Преосвященством посвячений в попи брата її рідний син, а її племінник, Костянтин Федоров, та чинить він їй на старість обіди» та інше. За цим поясненням Покровський храм в Радьківці існував уже в 1668 році, але в клопотанні не говориться, чи першим був Священником при Радьківському храмі Священник Кирило. У відомості 1739 року сказано: «Церква Покрова Богоматері в с. Радьківка ворожим відношенням знищена». Це знищення було в 1736 році по милості татар. В 1791 році храм згорів через необережність пономаря Івана Раєвського, який не загасив свічки перед іконостасом. З вогню встигли винести тільки Святі Дари. Начиння ж, книги та все, що було в церкві, згоріло. Нинішній храм освячений 2 жовтня 1793 року, у зведенні та прикрашанні його більше всіх брав участь поміщик Михайло Лазаревич Греков (помер в 1808 р.)

Церковної землі – 45 десятин, а при Пісківській, з незручною, 48 десятин. Старці Радьківки чули від своїх дідів, що на північний схід від Радьківки, за річкою Оскіл, в версті від берега було містечко: тут понині є городище. Це місце укріплене самою природою: з трьох сторін воно майже недоступне, тому що оточене трясовиною. Зі східного боку захищене було окопом, який, за розповідями старців, був в ширину та глибину двох сажнів, рів тягнувся на 300 сажнів. Так як місцевість містечка покатана та низинна, то з неї не було видно навколишньої місцевості. Тому, для спостереженням за околицями, сажнів за 150 від рову був зроблений високий насип, на якому повинна була стояти сторожа. Нині городище є розораним полем, і при розорюванні землі знаходили тут черепицю червоного кольору, товщиною в піввершка, якої нині немає тут – ні по виготовленню, ні по кольору. Чи було це місце укріпленним містечком ще до татар, тоді коли по лівому березі Оскола кочували половці, достеменно не відомо. Але збереглися перекази серед радьківців, що це містечко займали татари. Для спостереженнями за цими подіями, на високій горі, яка знаходилась на північному заході Радьківки, була сторожа. Висока жердина давала знати жителям Радьківки, як їм потрібно діяти. Якщо жердина була піднята до гори, то в цей час жителі Радьківки могли спокійно займатися своїми справами; якщо ж вона була нахилена до землі, це означало, що загрожує небезпека і потрібно захищатися; якщо жердина схилялася до Гороховатки, це означало, що можна було вільно бігти в Гороховатські ліси та гори; якщо ж жердина схилялася в інший протилежний бік – це означало, що захист слід було шукати в очеретах, які на південному заході Радьківки були непрохідні. Тут є містечко, яке і по нині називається Забіги, сюди жителі ховались від татар. Таким чином зрозуміло, яким було життя перших поселенців Радьківки. Звичайно не можна припускати і те, що козаки дозволяли татарам довго залишатися мешканцями містечка, без сумніву полковник містечка турбувався проводами сусідів в далекий степ. Але не можна ставити під сумнів і те, що татари не дарма поступилися містечком козакам. Вони, без сумніву, декілька років мстилися поселенцям Радьківки набігами, тим більше, що їм так зручніше було ховатися в містечку, щоб скористатися кращим часом для нападів.

Про один із татарських набігів на Радьківку збереглась відомість в Чугуївській переписці, але цей набіг був досить пізній, який стався років через 30 після заселення Радьківки. Ізюмський полковник Костянтин Донець писав до Чугуєва: «Вересня 26, 1691 р., прислав до нас в Ізюм з Цареборисова сотник Лаврентій Іванов козаків: 26 вересня цареборисівці, будучи за ловлею тварин в бору за р. Оскіл, з Нагайського боку вигнали татар чоловік 40, які йшли звичним чином під сл. Радьківку; – вони, схопивши одного чоловіка радьківського, та скількись волів, повернулися; і ми, наздогнавши їх на вершині Нетріуській, здійснили з ними бій: одного татарина ранили і коня вбили, і тварин у них, яких вони відігнали, відняли і гнали їх аж до Жеребця».

 Про набіги татар 1736 р. вже згадувалось, але як багато тоді потерпали радьківці, на паперах не видно. За словами місцевих згадок, татари від того і встигли спалити храм, що радьківці були в полі, і що вогонь спепелив тоді все село. Про с. Сенихи відомість згадує, що після татарського розгрому 1736 р. в ньому тільки 10 дворів.

У відомості 1732 р. показано прихожан при Радьківському Покровському храмі – 445 душ чоловіків, школа при храмі і шпиталь (богодільня). За відомістю сповідальних розписів за 1753 р. значиться 396 душ чоловіків, 390 жінок.

За відомістю генерального межування 1784 р. показано в Радьківці та 13 її хуторах 890 душ чоловіків, 889 жінок; 6787 десятин орних земель, 17,638 десятин сінокосів, 289 десятин лісу. Потім за сповідальними записами: в 1790 році – 1908 душ чоловіків, 1872 жінок; в 1810 році – 530 чоловіків, 590 жінок; в 1830 році – 732 чоловіків, 785 жінок; в 1850 році – 759 чоловіків, 766 жінок. Після 1800 року прихід зменшився відокремленням деяких хуторів до інших приходів.

За-Оскільські хутори, які знаходилися напроти Радьківки, належали до Радьківського приходу, а в 1800 році побудований в Пісках храм Вознесіння Господнього, і там утворився великий прихід, в якому за відомостями значиться: в 1810 році 1328 чоловіків, 1348 жінок; в 1830 році – 2085 чоловіків, 2150 жінок; в 1850 році – 2064 чоловіків, 1998 жінок.

В Радьківці відбувається ярмарок з 1 жовтня до 4-х днів, досить значний, і ще два – 8 травня та 1 серпня.