Шийківка

На території колишньої Підлиманської сільської ради в минулому існувало кілька самостійних населених пунктів, які виникли в кінці XVIII – на початку ХІХ століття в місцях, де природа сприяла захисту від ворогів та була джерелом існування – понад річками, біля лісів та ярів. Підлиманський край сприяв заселенню – багаті чорноземи, в Осколі та озері Лиман багато риби, густі ліси. Перші жителі місцевості селились по обидва береги річки Оскіл, а також понад озером Лиман, від якого і пішла назва нині існуючого села – Підлиман.

В 50-х роках ХХ століття територія Підлиманської сільської ради об’єднувала такі населені пункти: Підлиман, Нужнівку, Павлюківку, Верхню Журавку, Нижню Журавку, Колісниківку, Радянівку, Радьківочку. Та з певних причин, протягом майже десятиріччя відбулось інтенсивне перенесення сіл і переселення людей, що привело до того, що на кінець 1960 року на території сільської ради залишилось всього два села – Підлиман і Нижня Журавка.

В післявоєнні роки, під час інтенсивної відбудови народного господарства, коли будувалися нові заводи і фабрики, відкривалися шахти, різко збільшилася і кількість населених пунктів сусіднього промислового регіону Донбасу. А це у свою чергу, викликало проблеми з водопостачанням регіону, як для виробничих, так і життєвих потреб. У зв’язку з цим Рада Міністрів СРСР приймає відповідну постанову від 13 травня 1954 року, а Рада Міністрів України – від 7 червня 1954 року «Про забезпечення Донбасу водою», де говориться про необхідність створення Оскільського водосховища як частини системи водопостачання Донбасу. Під чашу водосховища планувалась територія площею 5013,75 гектарів. Зона затоплення частково проходила і по Борівському району, зокрема, по території Підлиманської сільської ради. Землі, які підпадали під затоплення, належали сільгоспартілі «Заповіт Леніна». Тому 19 квітня 1955 року відбулись загальні збори членів артілі в присутності 887 чоловік, на яких було прийнято рішення про погодження з проектом відводу земель для будівництва Оскільського водосховища. 6 травня 1955 року рішенням Борівського райвиконкому було здійснено відведення земель. За цим рішенням переселенню підлягали село Павлюківка, половина села Нужнівка і невелика частина Підлиману.

Старий Підлиман

Село Нужнівка

Село Нужнівка розташовувалось в південній частині Підлиманської сільської ради. Свою назву воно отримало від прізвища Нужний, носії якого і проживали переважно на цьому місці. Назва у села була місцевою, офіційно ж воно мало назву Жовтневе. У зв’язку із будівництвом Оскільського водосховища під переселення підпадала половина Нужнівки, яка знаходилась поруч із озером Коніченковим, а саме 95 дворів, загальна площа яких становила майже 53 гектари.

Напроти озера проживала сім’я Коніченків. З трьох сторін його оточує Оскільське водосховище, а з четвертої – сосновий ліс. Поряд з озером – луки, невеликий тополиний гай. Озеро Коніченкове існує і сьогодні. Це місце користується великою популярністю. На його берегах з насолодою проводять своє дозвілля місцеві жителі і гості села.

Частина села Нужнівка збереглась і сьогодні – нині це вулиця Євдокимова, права сторона вулиці Приморської та ліва сторона провулку Садового. Інша частина Нужнівки, нині неіснуюча, знаходилась по іншу сторону луків, які простягались на місці нинішнього Оскільського водосховища аж до села Піски-Радьківські. Фасад вулиці був звернений до лісу і річки Оскіл, а городи збігали вниз до луків. Обидві частини села через луки з’єднувались дорогою, яка була продовженням сучасного провулку Садового, який і сьогодні  впирається прямо в берегову лінію. На луках подекуди росли дуби і липи. Осики та інші дерева та кущі. Навесні всі луки були вкриті яскравими квітами.

Населення села займалось хліборобством. Земельні наділи знаходились в полі, яке починалося відразу на території сучасних вулиць Кузнєцова та Молодіжної і далі на полях СФГ «Моноліт». Вирощували пшеницю, жито, овес, ячмінь, просо, гречку, кукурудзу. Займались також тваринництвом та рибальством, адже поруч, за лісом, протікала річка Оскіл, а на краю села знаходилось чисте озеро Лиман. Озеро, хоча і в менших розмірах, частково заросло очеретом, збереглося і донині. В густих хащах очерету гніздяться лебеді, тому це озеро називають ще Лебединим.

В селі був млин, також магазин, який знаходився між селами Нужнівка і Підлиман, на місці сучасної контори СФГ «Моноліт». Ним користувалися жителі обох сіл. Була також початкова школа, яка знаходилась в приміщенні нинішньої «колгоспної» їдальні, а також лікарня. Відселенню з села Нужнівка підлягало 95 дворів, із загальною кількістю населення до 500 осіб.

Село Павлюківка

Село Павлюківка було розташоване на території, що знаходиться за лісом понад берегом річки Оскіл до шляху Борова-Гороховатка. Село мало одну вулицю, городами до річки, лицем до лісу. В селі був свій магазин, клуб, знаходилось Борівське лісництво, а також розташовувались сільгоспоб’єкти: вівчарня, свиноферма, молочно-товарна ферма та господарчий двір.

Село мало 96 дворів, де проживало більше 500 осіб, які також займалися землеробством, тваринництвом та рибальством. Площа їхніх садиб становила 52,15 га. Відселялась невелика кількість – всього 15 дворів.

Поряд з садибами колгоспників переносились на нові місця і сільськогосподарські об’єкти, які належали сільгоспартілі «Заповіт Леніна», а також споруди соцкультпобуту. Так було перенесено: 2 бригадні двори (з площі 3 гектари); вівчарня на 800 голів (з площі 2,5 гектари); свиновідгодівельний пункт на 100 голів (з площі 5 гектарів); молочно-товарна ферма на 3200 голів (з площі 5,8 гектарів); господарчий двір (з площі 4,7 гектари); клуб (з площі 0,25 гектарів); магазин (з площі 0,10 гектарів).

Нові місця проживання

Після прийняття в квітні 1955 року рішення про земельне відведення у зв’язку з будівництвом Оскільського водосховища, на території Підлиманської сільської ради почалося інтенсивне перенесення будинків колгоспників та сільгоспоб’єктів на нові місця. Нові вулиці нарізалися на полях сільгоспартілі «Заповіт Леніна». Це сучасна вулиця Кузнєцова, ліва сторона вулиці Приморської, провулки Східний, Степовий, Вишневий, Стадіонний, Залізничний. Молочно-товарна ферма була перенесена за залізницю, в поле, і приєднана до вже існуючої. Свиноферма і вівчарня розташувались в селі Нижня Журавка, пташник – також за залізницею. Були перенесені також кладовище з Нужнівки і Павлюківки на ту територію, яку воно займає сьогодні.

Роботи по переселенню велись швидкими темпами і якісно. Держава підтримувала будівельними матеріалами і технікою, надавалась допомога і коштами. Будівельний ліс рубали тут же, в Сагуновому дубовому лісі, який знаходився під Гороховатською горою, напроти села Бахтин, і який також потрапляв в зону затоплення. Протягом теплих місяців 1955-1956 років всі 210 дворів, сільгоспоб’єкти, які потрапляли в зону затоплення і підлягали перенесенню, були успішно розташовані на новому місці.

Польові хутори

Якщо перенесення сіл Нужнівка і Павлюківка відбулися внаслідок економічних причин, то зникнення сіл Верхня Журавка, Колісниківка та Радьківочка відбулося внаслідок соціальних причин.

Всі три населені пункти знаходилися вище сучасного села Нижня Журавка, на теперішніх землях СФГ «Моноліт» та колишнього радгоспу ім. Постишева (нині ТОВ АФ «Ізюмське»). Селами їх можна назвати умовно, це були скоріше хутірські поселення на 15-20 дворів, в яких були відсутні як сільськогосподарські об'єкти, так і об’єкти соцкультпобуту.

Колісниківка

Колісниківка знаходилась за 3 км на схід від села Нижня Журавка і мала 20 дворів. В селі була одна вулиця, лицем вона була повернута в поле, городи збігали вниз, до яру. Населення займалось землеробством, тваринництвом, бджільництвом.

Назву село одержало від першого жителя, який в давнину поселився на цьому місці – Колісника. Вулиця була обсаджена акаціями, і навесні все навкруги потопало в духмяному ароматі. Акації і досі ростуть на тих місцях вздовж ярів.

Верхня Журавка

Село Верхня Журавка, або ж Кулаківка, знаходилось за 5 км на північний схід від Нижньої Журавки на території, яку зараз займає так зване «Борівське сміттєзвалище».

Село мало до 20 дворів і також одну вулицю понад яром. В ньому проживали багаті господарі, які мали багато сільськогосподарських земель, багато худоби, тому його і називали Кулаківкою. Значна його частина була розкуркулена під час колективізації. А Журавкою село називалося тому, що в давнину, за переказами старожилів, ці землі належали якомусь пану Журавльову.

Радьківочка

Село Радьківочка було найвіддаленішим – за 7-8 км на схід від села Нижня Журавка. Воно з’явилось в 1918-1919 роках за таких причин.

Під Гороховатською горою понад берегом річки Оскіл знаходилось село Радьківка. Земельні наділи жителів села були далеко в полі. І коли в Радьківці не залишилось місця для будівництва, селяни перебирались на свої земельні наділи і там будувались. Нове поселення в згадку про рідне село назвали Радьківочкою. В ній було 16 дворів.

В 1929 році поряд з селом Нижня Журавка (або Греківка), через яр, виникло село Радянівка (або Рад село). Воно з’явилось як результат політики комуністичної партії про розкуркулення заможних селян. На цю територію в поле були виселені сім’ї розкуркулених з сіл Піски-Радьківські та Карачев. Село існує і сьогодні, точніше, існує ця вулиця, бо в адміністративному поділі залишилось одне село – Нижня Журавка. Цей куток села і звався Радянівкою.

В 1929 році всі вищеназвані села об’єднались в колгосп «Трудова сім’я».

Переміщення польових хуторів

Рух сіл до Нижньої Журавки почався ще перед війною, у 1938-1939 роках. Це сталося внаслідок того, що після створення радгоспу ім. Постишева (нині ТОВ АФ «Ізюмське»), землі, які належали колгоспу «Трудова сім'я», частково відійшли до радгоспу. Це були межові землі, на яких розташовувалось село Радьківочка. Дехто з жителів перебралась в новоутворений радгосп, дехто переїхав до Нужнівки, а решта – до Нижньої Журавки. Бединки, ще придатні для життя, розбирались, перевозились на нові місця, де знову збирались, а старі будівлі розбирались на дрова.

В 50-х роках жителі сіл Верхня Журавка та Колісниківка також поступово стали переселятись до Нижньої Журавки, що було викликано соціальними причинами. Адже на той час в селі Нижня Журавка вже були клуб, бібліотека, медпункт, початкова школа, магазин. Та і все колгоспне виробництво, разом з конторою, було зосереджене в цьому селі, тому відпадала потреба і підвозу людей до місця роботи.

Саме це і привело до того, що вже на кінець 50-х років поступово припинили своє існування і Верхня Журавка, і Колісниківка. Там, де колись вирувало людське життя, сьогодні залишилась лише пам’ять. На місці Радьківочки врожаяться поля, а там, де було багате село Верхня Журавка – взагалі збирається сміття з усього району, що привело до випадання з сівообороту декількох гектарів родючих земель.

Село Нижня Журавка

Село Нижня Журавка, яке існує і сьогодні також переживає не найкращі часи. В 60-70-х роках частина жителів села переїхала до Підлиману – поближче до цивілізації. Адже з часом і це село почали вважати неперспективним, поступово закрились школа, медпункт, клуб, бібліотека. В селі проживає менше 100 осіб. Це давнє красиве село, яке скоріше за все спіткає невесела доля його колишніх сусідів – Верхньої Журавки, Колісниківки, Радьківочки.

Важко уявити нині цей край повністю заселеним вздовж Оскола, та не важко зрозуміти наскільки по іншому виглядала б територія всієї нинішньої Борівщини, якби не було створене Оскільське водосховище і як би всі ці процеси вплинули не тільки на процеси заселення, а і економічний розвиток краю в цілому.

Підлиман сьогодні